Художня обробка металу (мосяжництво) – галузь, що займається виготовленням металевих виробів (з міді, латуні, бронзи), з метою їх використання в побуті, обрядових традиціях, як предметів декоративно-прикладного мистецтва.

З покоління в покоління народні майстри створювали великий асортимент металевих предметів, починаючи від повсякденних, необхідних в господарстві ножів та кресал, аж до складних виробів, таких як «згарди», «череси» та інше.

Серед гуцульського населення користувалися попитом і були поширені не тільки жіночі прикраси: «згарди», «шелести», «чепраги», «чільця», «ковтки», «обручки», – а й чоловічі нагрудні хрести, персні для хусток, бляхи на капелюхи тощо. Майстри-мосяжники виготовляли ігольники, складні ножі, лускоріхи, топірці, а також зброю: кремнієві пістолі та рушниці.

У другій половині ХІХ століття з проникненням форм ринкового виробництва на Гуцульщину народні майстри починають виготовляти свої вироби переважно на продаж, все рідше реалізовуючи їх шляхом натурального обміну. Спродуючи свої вироби на ярмарках або через посередників, вони пристосовуються до умов художнього ринку. В результаті цього з\'являються нові вироби, непритаманні побутові горян, як-от: портсигари, касети.

Майстрами Гуцульщини використовувались м’які й легкоплавкі метали (мідь, латунь, цинк, олово), золото і срібло були недоступні. Тому вони робили сплави, що своїм кольором імітували дорогоцінні метали.

В асортименті гуцульських майстрів найрізноманітніші вироби, жіночі прикраси, чоловічі нагрудні хрести, тобівки, палиці, курильне приладдя, складні та звичайні ножі, лускоріхи, зброя.

Для створення виробів майстри використовують образи тварин, які населяють навколишні ліси території краю.

Перша світова війна перервала розвиток художньої обробки металу, оскільки багато майстрів було мобілізовано на війну, а також відсутня сировина. Економічна криза, яка виникла в Польщі (1920-1930 рр.), завдала великої шкоди мосяжництву.

Багато майстрів емігрувало до Європи та Америки. Станом на 1935 р. в Карпатах залишалось приблизно чотири десятки майстрів, а в 1938 р. художні вироби з кольорових металів виготовляли лише в шести селах: Брустурах, Річці, Яворові, Криворівні, Красноїлові і Жаб\'єму. Після закінчення війни, виробництво народних художніх промислів відновлює артіль «Гуцульщина» в м. Косові, яка об'єднала, крім різьбярів по дереву, також народних майстрів обробки металів.

Вироби майстрів зазнають великих змін у традиційному промислі. Майстрам заборонялося виготовлення нагрудних хрестів та зґард. Виготовлення топірців дозволялося майстрам тільки для виставок, які носили сувенірний характер. Ліквідація фабрики «Гуцульщина» в м. Косові, радгоспу «Брустурівський» (с. Брустури), Косівського художньо-виробничого комбінату мала негативні наслідки у галузі художніх виробів з металу.

Нині у цьому промислі основними осередками є: м. Косів, села Білоберезка, Брустури, Криворівня, Річка, Шешори, Яворів та інші.

Територіальні особливості розвитку й поширення народних художніх промислів Галицької Гуцульщини: автореф. дис. ... канд. геогр. наук: 11.00.02 / І. С. Вах; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. — Чернівці, 2010.